Заяву Муміна на отримання притулку відхилено, але він продовжує дивитися в майбутнє: «Перше, що я хочу зробити, — це навчатися»

Мумін виріс у палестинській родині біженців у Сирії. У дитинстві він кілька разів переїжджав зі своєю родиною. Коли йому було 9 років, їм знову довелося покинути свій дім через війну. «У мене не було справді нормального дитинства», – каже Мумін.

Футбол змалку був частиною його життя. Ще до того, як через війну його сім’ї знову довелося переїжджати, Мумін грав у футбол з іншими хлопцями зі свого району. Спочатку він грав на позиції воротаря. Він багато дивився матчі й особливо стежив за Ікером Касільясом, колишнім воротарем «Реала».

До того часу Мумін бачив своє майбутнє передусім як воротар. Це змінилося, коли під час одного з матчів він побачив, як судить відомий сирійський арбітр Масуд Туфайлія. Після матчу він підійшов до нього. «Я запитав його: як можна стати футбольним суддею?» Невдовзі після цього Мумін залишив воротарство й сам почав судити матчі. Незабаром він також почав судити матчі дорослих команд.

Суддівство виявилося важливим для нього не лише на футбольному полі. Мумін помітив, що йому цікаво працювати з правилами: «Як суддя ти звикаєш до правил. Ти вивчаєш правила і застосовуєш їх. Тому я подумав: я буду вивчати право».

Для Муміна ці два світи були пов’язані між собою. На футбольному полі він мав знати правила та приймати рішення. Цей інтерес він переніс і в навчання на юридичному факультеті. Паралельно з навчанням він 2,5 року працював на адвоката, допомагав у суді та займався питаннями нерухомості.

Також Мумін продовжував розвиватися як футбольний суддя. У 2023 році його разом із 13 іншими суддями із сирійської академії суддів обрали для участі в курсі в Досі, Катар. Мумін був єдиним палестинцем у групі.

Коли перевіряли проїзні документи, виникла проблема. У Муміна не було сирійського паспорта, але був сирійський проїзний документ для палестинських біженців. Через це зрештою він не зміг поїхати до Катару. Для Муміна це був важливий момент. «Для мене це стало своєрідною іскрою», — розповідає він. «Після цього я подумав: у мене тут немає майбутнього».

Окрім планів щодо навчання та футболу, Мумін також жив із ризиком того, що йому доведеться проходити військову службу. Йому доводилося щоразу знову оформлювати відстрочку. Без чинної відстрочки його могли призвати на військову службу.

Невдовзі після курсу в Катарі Мумін вирішив залишити Сирію. В останній день він ще пішов на роботу. Вдома його родина не знала, що того вечора він справді збирається поїхати. «Я сказав мамі, що йду на футбольний матч».

Для його матері це не звучало дивно. Мумін майже щодня займався футболом. Того вечора він ще хотів повечеряти з родиною, але вже не встиг. Він переодягнувся, помолився та вирушив. Лише коли він уже був у дорозі, його родина дізналася, що він залишив Сирію.

Подорож до Нідерландів тривала понад 6 місяців. Дорогою Мумін зламав ногу, і йому довелося перенести операцію. Про це він спочатку також не розповів батькам. «Я сказав про це лише своєму братові. Я сказав йому: не кажи батькам. Вони лише почнуть хвилюватися».

Лише через 3 тижні після операції він розповів, що сталося. Минуло ще кілька тижнів, перш ніж він знову зміг достатньо ходити, щоб продовжити подорож.

Мумін намагався потрапити з Боснії до Хорватії. «Хорватська поліція намагалася повернути мене та інших людей назад. Людей із моєї групи били, а мене пограбували — забрали куртку та телефон. Зрештою, у Хорватії мені також довелося здати відбитки пальців».

Навіть після його прибуття до Нідерландів невизначеність не закінчилася. Оскільки Мумін мав здати відбитки пальців у Хорватії, Нідерланди могли повернути його до Хорватії згідно з європейськими правилами. Мумін називає той період «кошмаром».

Зрештою йому не довелося повертатися. Після цього знову з’явився футбол. «Я пішов разом з одним чоловіком із

Мумін розповідає, що він не був футболістом, але багато років працював суддею в Сирії. «Чоловік одразу дістав телефон і зателефонував комусь із клубу, хто відповідав за суддів. Мені дали можливість судити юнацький матч. У мене навіть не було свистка. Я запитав, чи можу позичити один».

Після матчу Мумін показав на своєму телефоні свої сертифікати, фотографії та відеозаписи матчів у Сирії. Люди в клубі побачили, наскільки великий у нього вже був досвід. Після цього він сам продовжив діяти. Він зібрав документи із Сирії та зв’язався з

Перший матч, у якому мав пройти оцінювання Муміна, було скасовано. Коли він вийшов на поле, там був лід. Мумін вважав надто небезпечним дозволяти гравцям грати. «Я сказав обом командам: я не можу дозволити гравцям грати тут. Вони — моя відповідальність».

Невдовзі після цього він отримав новий матч, цього разу на рівні головного класу серед гравців до 17 років. Оцінювач від KNVB стояв біля поля.

Матч пройшов добре. Оцінювач дав Муміну хорошу оцінку. Після цього, за словами Муміна, йому вже не потрібно було проходити повторне оцінювання, і щосуботи він отримував від KNVB офіційний матч для суддівства. Приблизно за 3 місяці він відсудив 12 матчів. Пізніше він також судив матчі серед гравців до 19 років.

Поки Мумін працює, вивчає нідерландську мову та судить футбольні матчі, 20 квітня 2026 року він отримав листа від

Мумін — палестинець, який виріс у Сирії. Він не має сирійського громадянства. IND вважає, що він недостатньо довів, що особисто наражатиметься на небезпеку, якщо повернеться до Сирії.

Мумін розповідає: «Під час мого виїзду із Сирії озброєна група утримувала мене протягом 10 днів. Мене допитували про те, хто я, звідки я родом і чому я, як палестинець, прибув у цей район. Там зі мною жорстоко поводилися».

Ще до свого від’їзду Мумін помічав, що його палестинське походження мало значення. Дорогою до університету йому доводилося проходити через кілька блокпостів. Там його часто зупиняли та ставили додаткові запитання через те, що він був палестинцем.

Тепер Мумін чекає на остаточне рішення. Він і досі стежить за тим, що відбувається в районі, де він жив, адже ситуація там досі неспокійна та небезпечна. У обігу все ще перебуває багато зброї. За його словами, під час сварки в його районі навіть використали ручну гранату. «Для мене повернутися дуже складно», — каже Мумін.

Якщо Мумін дізнається, що йому дозволено залишитися в Нідерландах, він знає, що хоче зробити найперше: «Перше, що я хочу зробити, — це навчатися. Мені здається, що я втратив 3 роки. Мої друзі з університету вже закінчили навчання».